А.Р. Бойчук

Між театральною грою та реальністю: специфіка дитячої рецепції

Досліджується полівекторний статус дитини-реципієнта крізь призму гри.  Синкретизм дитячої свідомості презентує дитину як актантну модель. Дитина розглядається як ідеальний реципієнт, активний глядач, автор, режисер, інтерпретатор, речник тексту, актор та  артист. Простежується як дитина адаптує текст певних форматів (залежно від віку, статі, національності та зацікавлень) у постмодерністську версію. Дитяча рецепція мистецтва переважно розвивається по схемі «імітація – систематизація – імпровізація», де ізотопним фактором завжди виступає гра. «Белькотіння своєю мовою», дублювання дій та звичок дорослих, пародія, скетч, карикатура, солілоквіум, реакції-вистави у формі антракту   виступають формами дитячої інтелектуальної та артистичної гри. Продукти дитячої гри не є штучною системою, на відміну від гри дорослих, дитину не потрібно ставити в розріз «щирості/лицемірства актора», оскільки вона є імпліцитною, нефіктивною формою вираження Я-дитини, що моделює реальність і переводить її в знак. Неможливість включити дитину-реципієнта в ланку «колективних агентів» автоматично і одночасно робить юного сприймача майже  ідеальним наратором, дистанцією для якого залишається тільки троп. Аналізується дитячий сміх та оплески як рецептивні ефекти та комунікативні реакції.