Синенко Н.І.
Дві сценічні версії п’єси Г. Бюхнера «Войцек»
на сцені театру «Березіль»: 1927 та 2007 років
П’єса «Войцек» – останній, незакінчений витвір Георга Бюхнера, чорнові ескізи якого старанно збиралися дослідниками після смерті 23-річного драматурга. Твір являє собою скоріше серію драматичних епізодів, ніж чітко вибудувану послідовну розповідь і заснований на конкретному історичному матеріалі (судова справа цирульника Іоганна Христіана Войцека).
«Войцек» Г. Бюхнера – давня любов Леся Курбаса – був оголошений у майбутніх постановках режисера й активно репетирувався влітку 1927 р. Курбас бачив «Войцека» геніальною п’єсою на тему соціальної нерівності – фатуму людини в буржуазному суспільстві. Конструкція стислого до символу «Войцека» – «форма динамічних, спресованих сцен, форма реалізму відстороненого світосприйняття» – здавались Курбасу прообразом тих форм, «коло яких ми блукаємо і на які не тільки ми, але й драматурги майбутнього можуть повчитись». Курбас мріяв створити гармонійну виставу – «досконалий механізм», «як круг – завершена геометрична форма абсолютної внутрішньої доцільності». Перед акторами ставилась складна задача: створити не просто життєво достовірні фігури, образи реальних людей у сучасних костюмах, але згустки суспільних, психологічних типів та характерів. Це мала бути вистава про згубну силу пристрасті, що, тим не менш, є і єдиним проблиском в існуванні автоматизованого, сплющеного казармою Войцека. Однак обставини склались так, що подальшу роботу над «Войцеком» було заборонено.
«Войцек» у перекладі Леся Степановича все ж побачив світло рампи на сцені «Березоля», але вже 80 років потому, ставши режисерським дебютом Олександра Ковшуна, який працює в дусі експериментального театру, як колись і Курбас. У сучасній виставі увага постановника зосереджується здебільшого на соціальних аспектах життя. Яскраво розкриваючи тему відносин головного героя з другорядними персонажами у рамках так званого театру соціальних масок, Ковшун створює експресивну атмосферу вистави. Однак режисеру-початківцю не вдалося розкрити закладеного у драмі Бюхнера геніального поєднання соціальної та екзистенційної тем, що по суті являють собою полярно протилежні поняття. У виставі чітко прослідкувати можна лише соціальну направленість думки, а конфлікт п’єси, не розкритий на екзистенційному рівні, може зазіхати хіба що на звання любовного.
В обох версіях є співзвучні мотиви у трактуванні режисерами головного героя, який віддзеркалює занепадницькі настрої приреченості та аморфності, що витають у відповідній для Курбаса чи Ковшуна реальності. Однак головна їх відмінність – це наявність ідейного стрижня у задумі першої вистави та ідейна розпливчатість сучасної постановки.
