Лев Лившиц. In Memoriam

  • Увеличить размер шрифта
  • Размер шрифта по умолчанию
  • Уменьшить размер шрифта
Главная МАТЕРИАЛЫ АННОТАЦИИ ДОКЛАДОВ 17-е чтения (2012) Корнющенко М.В. «Ідіот»: роман Ф. Достоєвського – п’єси Кліма – сценічні прочитання В.Троїцького
E-mail Печать PDF

М.В. Корнющенко

«Ідіот»: роман Ф. Достоєвського – п’єси Кліма – сценічні прочитання  В.Троїцького

Загальновідомо, що Федір Достоєвський не написав жодної п’єси. Разом з тим, вистави за творами класика – окрема сторінка як вітчизняної, так і світової театральної практики; «Достоєвський і театр» – вдячна тема для театрознавчих розвідок. Фактично твори Достоєвського перетворилися на метасюжети, підтвердженням чому є наявність постмодерних рефлексій і варіацій на теми його романів. Особливе місце в цьому ряду посідає цикл п’єс сучасного драматурга та режисера Кліма «Сім днів з ідіотом, або Ненаписані глави роману Ф. М. Достоєвського "Ідіот"». Кожна з п’єс – це монолог навіть не конкретного персонажа, а певного архетипу з відомого роману Федора Достоєвського. Кожна з п’єс – це потік свідомості Кліма: переосмислення минулого та передчуття майбутнього, уявлення про світобудову та думки про релігію, що вкладені у вуста героїв.

Драматургія Кліма майже не придатна для читання, адже написана у стовпчик і без розділових знаків. Автор і сам наголошує на цьому, називаючи свої твори «текстами для театру». Тож п’єси Кліма набувають завершеного вигляду лише у процесі сценічного прочитання. Свій цикл «Сім днів з ідіотом…» драматург написав спеціально для київського Центру сучасного мистецтва «Дах», засновником і художнім керівником якого є Влад Троїцький. Він, у свою чергу, створив за цими п’єсами цикл з п’яти вистав, серед яких  особливо можна відзначити «Печальну виставу» (монолог Аглаї) та «Грішний янгол» (монолог Настас’ї Пилипівни). Вінчає ж цей проект постановка «Ідіот» – монолог князя Мишкіна у виконанні провідного актора трупи Дмитра Ярошенка. Режисер створює у цій виставі чаруючу, напівказкову атмосферу передріздвяного вечора: підлогу вкрито снігом, осторонь – маленький будиночок із свічками всередині. Головним же смисловим центром сценографії стає конструкція з нагромаджених дерев’яних балок, що сягає стелі маленького приміщення «Даху». Пересуваючись нею по вертикалі, Дмитро Ярошенко займає щоразу нові рівні відносно глядачів, акцентуючи таким чином філософські тези свого героя. Часом, коли виконавець здіймається до «небес» театральної зали, споглядаючи публіку згори вниз, князь Мишкін сприймається справжнім месією; часом він опускається перед глядачами на коліна і нагадує вбогого, що благає звернути на нього увагу. Та все ж таки переважну кількість часу актор перебуває на рівні з глядачами, встановлюючи тісний контакт, аби вони довірилися князеві-Христу і разом з ним піднеслися над буденністю свого існування. Останнє, на мій погляд, є «генеральною» метою усього циклу як вистав Троїцького, так і драматургічних «апокрифів» Кліма.