Галонська О.І.
кандидат мистецтвознавства

Януарій Бортник і державна українська музична комедія:

сторінки невідомої біографії

Історія українського театру, незважаючи на всі зовнішні перепони, надзвичайно багата талантами і яскравими особистостями. Та поряд з тим, сьогодні маємо ряд імен не відомих, або малодосліджених. Поза увагою дослідників, серед забутих, недооцінених майстрів харківського театру залишається Януарій Дем’янович Бортник (1899-1938), який вписав у нього своєрідну й значну сторінку.

Творчість Я. Бортника тісно пов’язна з іменем його вчителя і наставника Леся Курбаса. Доля звела їх ще 1915 року, коли молодий Л. Курбас у Тернополі організував «Тернопільські театральні вечори», потім були Вінниця, Умань, Київ, Біла Церква і  Харків, куди 1926 року переїхав на постійне місце перебування курбасівський «Березіль». Саме у Харкові до Я.Бортника-режисера приходить творча зрілість і досвід, який згодом він передасть вже своїм учням. У період з 1926-1930-х рр. режисер створив і успішно керував театром малих форм «Веселий Пролетар», який був першим професійним виконавсько-навчально-методичним центром у пошуку репрезентації малих форм драматургії, в умовах більшовицької влади. І саме, Я. Бортнику, поряд з іншими учнями Л. Курбаса, судилося визначати шляхи становлення театру української музичної комедії.

Необхідно відзначити, що зі встановленням радянської влади Декретом Ради Народного Комісаріату освіти всі театри, окрім оперети, були включені до сітки державних театральних установ. Театри оперети перейшли до так званих «трудових колективів» та у зв’язку із підвищенням податку терміново перейменовувалися на театри музичної комедії. Певний час влада не звертала на цей вид мистецтва уваги так як не доходили руки, і сприймала такі театри тільки як розважальний заклад для не вимогливого глядача. Це положення було притаманне всій опереті в СРСР і відносилось майже всього музичного театру: і хоча в 20-ті роки ХХ століття почався «бум» на даний вид мистецтва, ні художню інтелігенцію, ні радянських ідеологів не задовольняло положення таких речей: про оперу й балет в кращому випадку писали: рутина. Навколо питання оперети виникає жвава дискусія що тривала майже 10 років, і у якій прийняли участь як мистецькі так і політичні діячі міста. Шпальти тижневиків «Нове мистецтво» та «Радянський театр» стали сторінками на яких М. Скрипник, Л. Курбас, Ю. Смолич, І. Туркельтауб, В Хмурий та інші небайдужі до цієї проблеми люди, будували естетику майбутнього театру.